вул. Хрещатик, 16, м.Київ, 01001

Опитування

Чи вважаєте Ви обгрунтованими тарифи на житлово-комунальні послуги для населення?
457411
Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Цього місяця
Всього
159
305
1858
5301
457411

Час: 2018-11-18 04:12:49
Visitors Counter

Важливо !

9a0d1be46e

Запитання:

Одинока матір та матір, яка має дитину-інваліда, прийняті на роботу за укладеним трудовим договором у центральний орган виконавчої влади на посади працівниць, які перебувають у відпустках для догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку. Чи може адміністрація звільнити цих жінок після закінчення їх строкових трудових договорів з роботи без подальшого працевлаштування?

Відповідь:

Статтею 184 КЗпП України гарантується недопущення звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (далі – власник) певних категорій жінок, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації (далі – підприємство), коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. До таких категорій належать:

вагітні жінки;
жінки, які мають дітей віком до трьох років;
жінки, які мають дітей віком до шести років (у разі якщо дитина потребує домашнього догляду – на час відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку);
одинокі матері за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

Гарантії, встановлені статтею 184 КЗпП, поширюються відповідно до статті 1861 КЗпП також на:
батьків, які виховують дитину без матері (у т.ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
опікунів (піклувальників).

Звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП у зв'язку із закінченням строку трудового договору не належить до звільнення з ініціативи власника, тобто звільнення осіб, які належать до згаданих вище категорій, на цій підставі допускається. Однак відповідно до статті 184 КЗпП у випадках їх звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору здійснюється обов'язкове їх працевлаштування. На період працевлаштування за такими особами зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП особи, на яку поширюються гарантії, встановлені статтями 184 та 1861 КЗпП, допускається лише у випадку письмової відмови цієї особи від запропонованої їй роботи без поважних причин. В іншому разі власник зобов'язаний працевлаштувати її на тому ж або іншому підприємстві.

Гарантії, встановлені статтями 184 та 1861 КЗпП поширюються на одиноких матерів, які мають дитину до чотирнадцяти років, та на одиноким матерів, які мають дитину-інваліда. Разом з тим ці гарантії не поширюються на одиноких матерів, які мають дитину, якій виповнилося чотирнадцять років, та матерів, які мають дитину-інваліда, але не є одинокими.


Запитання:

Які зміни до штатного розпису підприємства й, зокрема, до його графи «Кількість штатних посад» необхідно внести у зв'язку із запровадженням неповного робочого часу для працівників?

Відповідь:

Як ми зрозуміли із запитання, у зв'язку з установленням працівникам неповного робочого часу ви не змінювали організаційної структури підприємства (тобто кількість штатних посад) і, відповідно, не оформлювали їх переведення на 0,5, 0,75 ставки й т.д.

У такому випадку до штатного розпису ніяких змін вносити не потрібно, у т.ч. до графи «Кількість штатних посад». Наприклад, незважаючи на те, що директора переведено на неповний робочий час, а в штатному розписі щодо цієї посади була одна штатна одиниця, одна штатна одиниця в ньому й залишиться.


Запитання:

Як компенсувати працівникові роботу у вихідний день і який наказ необхідно видати?

Відповідь:

Статтею 45 Конституції України встановлено право кожного, хто працює, на відпочинок, яке, зокрема, забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, визначенням у законі вихідних та святкових днів й інших умов здійснення цього права.

Відповідно до статті 67 КЗпП України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя.

За певних умов, у випадках, передбачених законодавством та локальними нормативними актами підприємств, установ, організацій (далі – підприємство), прийнятими відповідно до законодавства (правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективними договорами, графіками змінності тощо), неділя є вихідним днем.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 71 КЗпП, робота у вихідні дні забороняється. Така заборона поширюється на залучення працівника до роботи не в загальний вихідний день – неділю, а у вихідний день конкретного працівника.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства (далі – профспілкова організація) або профспілкового представника і лише у виняткових випадках, визначених законодавством та частиною другою статті 71 КЗпП, а саме для:

відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів;

виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Згідно зі статтею 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день (за фактично відпрацьовані години, – від 0 до 24 год., – у цей день) обчислюється за правилами статті 107 КЗпП. У колективному договорі може бути передбачена оплата у підвищеному розмірі.

Законодавство про працю встановлює заборону на залучення окремих категорій працівників до робіт у вихідні дні, а саме: працівників яким не виповнилося вісімнадцять років (ст.192 КЗпП); вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; батьків, які виховують дітей без матерів (у т.ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі); опікунів (піклувальників) (ст.176, 1861 КЗпП).