– Валентине Петровичу, вирішення соціальних питань киян багато в чому залежить від соціального діалогу влади, роботодавців і профспілок. Укладаючи територіальну угоду, на чому передусім зосереджували увагу соцпартнери?
‑ На гідній та продуктивній роботі. На достойній заробітній платі, яка повинна відповідати затраченим зусиллям і щоб працівник міг на неї утримувати свою сім’ю.
Через соціальний діалог ми повинні розв’язати всі проблеми, які непокоять людей. І найголовніше, я вважаю, це той мінімум, який має гарантувати влада для людей.
Хочу акцентувати увагу на тому, що, справді, сторонам соцдіалогу слід шукати нові підходи до розв’язання проблем. Насамперед – оплати праці. Політика дешевої робочої сили, яка проводилася останнім часом, призвела до негативних наслідків.
По-перше, відбулося падіння продуктивності праці, по-друге, – дискваліфікація тих, хто залишився і, як результат, – порушення балансу споживання.
Власники підприємств, бізнесу повинні зрозуміти, що дешева робоча сила – це низька якість продукції, а відтак – вона неконкурентоспроможна. Якщо хочеш випускати якісну продукцію, то треба нормально платити.
До речі, така політика призвела до того, що частка зарплати в структурі ВВП у 90-ті роки становила 60%. Нині – 30%. А частка зарплати в собівартості продукту сьогодні становить 6–7%.
Порівняно з іншими регіонами у Києві зарплата набагато вища: в середньому близько 4,6 тис. гривень. Але парадокс у іншому. В столиці поширений неформальний ринок, тіньова зарплата. Ми проводили декілька робочих зустрічей, круглих столів, де порушували ці питання. Нині планується спільна тристороння конференція, де будуть запропоновані конкретні заходи для вирішення цієї ситуації.
Усім відомо, що у будівництві, на транспорті «процвітає» нелегальна заробітна плата. Цьому сприяє атмосфера, яка склалася у цих галузях. Тут не діють закони, зарплата виплачується у конвертах, не забезпечується охорона праці. Ніхто не знає, як робітник відпочиває, працює. Відтак зростає небезпека руху, бо водії працюють по 20 годин.
Тож влада й роботодавці мають зрозуміти, що треба зустрічатися за круглим столом, вирішувати болючі питання.
У 2011 році ми провели дев’ять тристоронніх соціально-економічних рад, на яких розглядалося чимало гострих питань, серед яких і ліквідація боргів із зарплати. Слід зауважити, що завдяки домовленостям за рік вдалося скоротити цю заборгованість. Нині по Києву вона становить близько 60 млн гривень, а було – 120 мільйонів!
Сьогодні ми також порушуємо перед владою та роботодавцями питання щодо реформування системи соціального захисту.
‑ Які гарантії для бюджетників передбачені у новому документі?
‑ Для них збережено муніципальні надбавки. Завдяки зустрічам, досягнутим домовленостям нам вдалося домогтися внесення змін до бюджету міста та виділення додаткових коштів для педагогів.
‑ Чи існують проблеми у формуванні соціальної політики міста?
‑ Проблеми є. І ми весь час про це говоримо. Проблема перша – це великі розбіжності у заробітній платі. Приміром, на одному й тому ж підприємстві зарплата керівника може у 20–40 разів бути вищою, ніж зарплата пересічного працівника. Так не повинно бути!
Нині із цього питання тривають переговори з роботодавцями та владою. Мінсоцполітики готує законопроект, де ці проблеми будуть урегульовані.
Проблема друга. На жаль, останнім часом зовсім мало уваги приділяється охороні праці. І, як результат, з кожним роком кількість нещасних випадків на виробництві зростає. Чому? Тому що на безпеку праці виділяється обмаль коштів.
‑ Як Ви оцінюєте виконання територіальної угоди у минулому періоді? Які проблеми залишилися нерозв’язаними?
‑ Минулого року ми підбивали підсумки виконання територіальної угоди за 2010–2011 роки. І знову ж таки залишилися невиконаними питання ліквідації заборгованості із зарплати, будівництва доступного житла, підготовки молодих спеціалістів, а також екологічні проблеми, організація дозвілля для дітей і підлітків, відпочинок дорослих, функціонування міських спортивних закладів.
Раніше на території Києва діяло 52 дитячі оздоровниці. На жаль, нині їх залишилося близько двадцяти. Частину або перепрофільовано, або закрито.
Ми пропонували керівництву міста спільними зусиллями навести лад у цих закладах, але через брак коштів не змогли зробити це.
На жаль, сьогодні скорочується обсяг промислового виробництва. Багато підприємств Києва або збанкрутували, або значно зменшили обсяг промислового виробництва. А отже, це призводить до зменшення надходжень до міського бюджету.
Окрім того, маємо низку проблем, які накопичилися з минулих років. Це сплата кредитів, які попередня влада столиці отримала на невигідних умовах.
‑ Чи увійшли нерозв’язані питання до нової угоди? Як вони виконуються?
– Сторони соцдіалогу шукають резерви для вирішення наболілих питань. Уже запроваджується програма будівництва доступного житла «70х30». Київські профспілки ініціюють розроблення програми будівництва житла за кошти підприємств. І вже маємо позитивні зрушення. Низка підприємств висловили бажання виділити кошти на будівництво квартир для своїх працівників. Також вирішується питання надання соціального житла медичним працівникам.
Наше завдання – організувати дозвілля для дітей і підлітків у районах, де вони мешкають. На жаль, нинішні центри відпочинку переважно платні. Тому ми порушуємо питання, щоб надати певні преференції закладам, які опікуються організацією дитячого дозвілля. Нещодавно завдяки активній позиції профспілок Київрада ухвалила рішення звільнити дитячо-юнацькі спортивні школи від плати за землю. І це ще один позитив соціального діалогу.
Розмову вела Тетяна РУБАН, «Профспілкові Вісті»
Фото Кирила ЛАТИШЕВА