Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.
 Проектом закону пропонується доповнити статтю 40 Кодексу законів про працю України, якими передбачається визначити, що звільнення з підстави, зазначеної у пункті 4 частини першої цієї статті допускається, після з’ясування поважності причини відсутності працівника на роботі.

  Причину відсутності працівника на роботі можна буде вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема:

   -пожежа, повінь (інші стихійні лиха);
   -аварії або простій на транспорті;
  -воєнні дії (у тому числі оголошену повітряну тривогу через ракетну небезпеку), виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху, тощо);
  -догляд за захворілим зненацька членом родини;
  -відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника;
  - відсутність за станом здоров'я, тощо.
  В законопроекті прямо не сказано, але навряд чи цей перелік можна буде вважати вичерпним.
  Якщо закон буде прийнято, він уперше зафіксує перелік обставин, які можуть бути визнані поважними у разі відсутності на робочому місці. Тим більше, він враховує актуальні реалії — воєнні дії, повітряні тривоги, обстріли, транспортні колапси, інші загрози, які сьогодні прямо впливають на можливість працівника дістатися до роботи. Без чітких правил це породжує конфлікти, коли людина, наприклад, рятуючись у сховищі, ризикує отримає догану, якщо не звільнення.
  Поки що законом ці підстави так і не були врегульовані, що дозволяє роботодавцям часто трактувати «прогул» занадто широко, а працівники вимушені доводити в судах, що їхня відсутність була зумовлена обставинами, на які вони не могли впливати.
  Доцільність внесення змін в КЗпП автори законопроекту обгрунтовують судовою практикою. Тим більше, що певний період існувало неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм, що призводило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
  Зокрема, у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц зазначалося, що «прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня».
 Разом з цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постанові від 29 січня 2025 року по справі № 206/2608/22 дійшов висновку про те, що визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.
  У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, вказано, що «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».

Джерело: Судово-юридична газета

Відділ соціально – економічних відносин
та соціального діалогу