За словами Данило ГЕТМАНЦЕВА, суть рішення полягає у зміні підходу до праці: робочі умови мають адаптуватися під людину, а не навпаки. Саме такого підходу, наголошує він, давно очікували як люди з інвалідністю, так і роботодавці. Урядове рішення є логічним продовженням положень Закону України № 4219-IX, який із 2026 року змінює модель працевлаштування осіб з інвалідністю.
  Документ закріплює принципово нове розуміння «розумного пристосування». Воно більше не зводиться до стандартного набору обладнання чи інструментів, а визначається як індивідуальне рішення, яке враховує потреби конкретної людини. Водночас держава визнає, що такі рішення мають бути безпечними, простими й ефективними та не повинні створювати для роботодавця непропорційного або невиправданого тягаря. Саме на урядовому рівні вперше чітко зафіксовано поняття меж розумного пристосування.
  Разом із тим, зазначає Данило ГЕТМАНЦЕВ, у бізнесу закономірно виникають практичні питання. Зокрема, де саме на практиці проходить межа «розумного». Коли роботодавець приймає на роботу особу з інвалідністю або адаптує робоче місце для вже працюючого працівника, йому важливо чітко розуміти:
   • що він зобов’язаний зробити в будь-якому випадку;
   • які витрати може компенсувати держава;
   • у який момент витрати або організаційні зміни можуть вважатися «непропорційним тягарем»;
   • хто і за якою процедурою це оцінює.
  Наразі відповіді на ці питання, за його словами, ще не є достатньо чіткими. Тому наступним кроком мають стати додаткові рішення уряду, які перетворять задекларовані принципи, критерії та межі на зрозумілі правила повсякденного застосування.
  Водночас Данило ГЕТМАНЦЕВ підкреслив, що загальний напрям реформ виглядає правильним. За умови послідовного впровадження необхідних рішень, розумне пристосування може стати дієвим інструментом як для осіб з інвалідністю, так і для роботодавців, готових інвестувати в людей і розвиток.

Джерело: Судово-Юридична газета в Україні

Відділ соціально – економічних відносин
та соціального діалогу