27 січня — день, коли світ завмирає.
День, коли пам’ять важча за слова. Мільйони життів були стерті не війною, а ненавистю. Імена, яких більше ніхто не кличе. Дитячі іграшки без дитячих рук. Дороги, що вели не додому, а в небуття. Голокост став безоднею, у яку людство зазирнуло — і вже ніколи не буде колишнім.
Це біль, що не має терміну давності.
Це тиша, в якій чутно крик тих, кого змусили мовчати назавжди.
Пам’ять про Голокост — не лише про минуле. Вона про сьогодні. Про наш вибір: бачити людину в людині, зупиняти ненависть ще до того, як вона стає вироком.
Ми пам’ятаємо не з обов’язку.
Ми пам’ятаємо, бо забуття — це друга смерть.