А саме, з одного боку, стаття 119 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) гарантує мобілізованим працівникам збереження місця роботи та посади на весь період військової служби – до завершення воєнного стану або до фактичного звільнення з військової служби. З іншого боку, пункт 2 частини 1 статті 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору у зв’язку із закінченням строку його дії.

    Верховний Суд у низці рішень роз’яснив, що роботодавець не має права звільняти такого працівника під час проходження військової служби, навіть якщо строк договору вже закінчився.
Так, у постанові від 12.02.2025 у справі №757/31954/23-ц суд підтвердив, що за працівником, призваним на військову службу під час особливого періоду, зберігаються місце роботи та посада. Важливо, що суд не робить різниці між строковими і безстроковими трудовими договорами. Ключовим є сам факт призову працівника на військову службу.
    Крім того, Верховний Суд зазначив, що гарантії статті 119 КЗпП починають діяти з дня прийняття працівника на військову службу.
   У постанові від 06.11.2025 у справі №639/3857/23 Верховний Суд уточнив, що підставою для застосування гарантій є сам факт призову, який може підтверджуватися:
1. повісткою;
2. довідкою;
3. витягом із наказу;
4. іншими документами військових органів.

     Жодних додаткових дій від працівника для застосування гарантій не потрібно.
    Остаточно це питання Верховний Суд вирішив у постанові від 08.10.2025 у справі №752/13502/22, де прямо зазначив, що звільнення мобілізованого працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору можливе не раніше дня завершення військової служби або завершення особливого періоду.
Тобто навіть якщо строк договору формально закінчився під час служби – звільнення в цей момент є незаконним.

Центр правової допомоги
Київської міськпрофради