В порушення Конституції України, Європейської соціальної Хартії. рекомендацій МОП, даний законопроєкт фактично руйнує усю систему соціального захисту, яка побудована на базовому державному соціальному стандарті – прожитковому мінімумі. Це зачепить абсолютну більшість українців та призведе до зниження їх соціального захисту і поширення бідності.
Київська міськпрофрада звернулася до Голови Верховної Ради України Разумкова Д.О. з вимогою щодо неприпустимості прийняття зазначеного законопроекту в запропонованій редакції, як такого, що значно звужує права працівників, унеможливлює врахування потреб кожної категорії населення, спрямованого на дискримінацію в оплаті праці працівників бюджетної та не бюджетної сфери, надіславши принципові постатейні зауваження та пропозиції.

Звернення Київської міськпрофради до Голови Верховної Ради України Разумкова Д.О. та постатейні пропозиції і зауваження до законопроєкту додаються.

Принципові постатейні зауваження та пропозиції до проекту Закону України
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань формування прожиткового мінімуму та створення передумов для його підвищення» (реєстр. № 3515 від 20.05.2020)

1. Підпункт 1 пункту 1 Розділу І проекту Закону (зміни до статті 95 Кодексу законів про працю України) викласти в такій редакції:
«1) у частині четвертій статті 95 слова «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб» замінити словами «прогнозного фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розрахованого відповідно до статті 5 Закону України «Про прожитковий мінімум» у цінах грудня попереднього року;».
Водночас, частину другу статті 9 Закону України «Про оплату праці» викласти в такій редакції:
«Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від прогнозного фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розрахованого відповідно до статті 5 Закону України «Про прожитковий мінімум» у цінах грудня попереднього року».
Обґрунтування
Скасування норми про встановлення розміру мінімальної заробітної плати не нижче від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб порушує:
- Конституцію України (ст. 22, 43, 48);
- Міжнародні зобов’язання України, зокрема Угоду про асоціацію Україна-ЄС (ст. 420, 424), Загальну декларацію прав людини 1948 року (пункт 1 статті 25), Декларацію соціального прогресу та розвитку ООН (підпункт «а» статті Х частини ІІ), Конвенцію МОП № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються;
- ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (ст. 17), яким визначено, що основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У той же час, це загрожує продовженням практики встановлення розміру мінімальної заробітної плати нижче за фактичний прожитковий мінімум для працездатних осіб та її замороженням в умовах постійного дефіциту державного бюджету, що негативно позначиться на платоспроможності населення та призведе до зниження податкових надходжень до бюджетів всіх рівнів, фондів соціального страхування та реального ВВП.
2. Підпункт 2 пункту 1 Розділу І (зміни до статті 96 Кодексу законів про працю України) та підпункт 1 пункту 13 Розділу І (зміни до статті 6 Закону України «Про оплату праці») проекту Закону викласти в такій редакції:
«Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не нижчому від прогнозного фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розрахованого відповідно до статті 5 Закону України «Про прожитковий мінімум» у цінах грудня попереднього року».

Обґрунтування
Скасовуючи існуючі гарантії щодо визначення розміру мінімального посадового окладу (тарифної ставки) працівників підприємств, установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, законопроект не передбачає запровадження будь-яких критеріїв для визначення його розміру.
В умовах постійного дефіциту державного та місцевих бюджетів, щорічного недофінансування бюджетних галузей продовжиться практика встановлення штучно заниженого розміру посадового окладу працівника I тарифного розряду ЄТС та заниження рівня заробітної плати близько 3 млн. працівників бюджетної сфери.
Сьогодні, посадові оклади працівників бюджетної сфери визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року у Законі про Державний бюджет на відповідний рік, який у 2020 році менше за розмір мінімальної заробітної плати у 2,25 рази. Відтак, зарплата в бюджетній сфері є значно нижчою ніж середня по економіці: у квітні ц.р. в освіті вона склала 79,7% від середньої по економіці, у сфері охорони здоров’я та надання соціальної допомоги – 67,4%.
Реалізація державою такої соціальної політики вже призвела до того, що навіть лікарі з вищою кваліфікацією та стажем роботи понад 15 років отримують посадові оклади на рівні мінімальної заробітної плати, а їхні сім’ї опинилися на межі бідності.
Крім того, вважаємо дискримінаційним та недопустимим підхід щодо запровадження двох різних критеріїв для встановлення розмірів мінімального посадового окладу (тарифної ставки) одночасно для працівників бюджетної і небюджетної сфери (не меншому за 50 відсотків мінімальної заробітної плати).
В низці галузей, наприклад, освіті, охороні здоров’я, культурі, існують організації одного типу, частина з яких фінансується за рахунок бюджетних коштів, інші – приватної форми власності. Окрім того, заробітна плата працівників окремих установ формується за рахунок різних джерел. Тобто, запропонований підхід призведе до порушення норм національного законодавства (зокрема ст. 24 Конституції України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці») та низки міжнародних зобов’язань України щодо заборони будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема права на рівну оплату за рівну працю.
Вважаємо, що запропоновані зміни загрожують:
- зниженням розміру мінімального посадового окладу відповідно до фінансових можливостей бюджету, а відтак поширенням зрівнялівки в оплаті праці різної кваліфікації;
- встановленням різних розмірів мінімального посадового окладу в бюджетній та не бюджетній сферах, що призведе до дискримінації працівників у сфері оплати праці;
- виникненням складностей при складанні бюджетних запитів на наступний рік через відсутність критеріїв щодо визначення розмірів мінімальних посадових окладів працівників бюджетної сфери.

3. Підпункт 2 пункту 13 Розділу І (зміни до статті 9 Закону України «Про оплату праці») проекту Закону викласти в такій редакції:
«2) частину першу статті 9 Закону України «Про оплату праці» викласти у такій редакції:
«Стаття 9. Умови визначення розміру мінімальної заробітної плати
Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:
- потреб працівників, визначених на основі розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розрахованого відповідно до статті 5 Закону України «Про прожитковий мінімум»,
- потреб сімей працівників, визначених на основі розмірів прожиткового мінімуму для відповідних категорій осіб, розрахованих відповідно до статті 5 Закону України «Про прожитковий мінімум», з урахуванням рівня соціальних виплат;
- загального рівня середньої заробітної плати;
- економічного розвитку, продуктивності праці та належного рівня зайнятості;
- прогнозного індексу споживчих цін на період застосування встановленого розміру мінімальної заробітної плати;
- не врахованих в структурі прожиткового мінімуму податків, обов’язкових зборів та внесків».

Обґрунтування
Включення фінансових можливостей державного бюджету та інших економічних чинників до факторів, які враховуються під час визначення мінімальної зарплати, загрожує:
- продовженням практики встановлення розміру мінімальної заробітної плати нижче за фактичний прожитковий мінімум для працездатних осіб;
- замороженням розміру мінімальної заробітної плати;
- зниженням темпів підвищення заробітної плати.
Запропонована альтернативна редакція сприятиме приведенню частини першої статті 9 Закону України «Про оплату праці» у відповідність до положень ратифікованої Україною Конвенції МОП № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються, з урахуванням національного законодавства.

4. Підпункт 1 пункту 16 Розділу І проекту Закону (зміни до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум») та підпункт 2 пункту 21 Розділу І проекту Закону (зміни до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії») виключити.

Обґрунтування
1. Запропоноване визначення терміну «прожитковий мінімум», на відміну від чинного, не є таким, що охоплює всі базові потреби людини для нормального функціонування її організму та задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
2. Не підтримується скасування нормативного методу встановлення прожиткового мінімуму (діючий в Україні), оскільки в сьогоднішніх реаліях цей метод є найбільш оптимальним для визначення основних державних соціальних гарантій та соціальних виплат, які є головним джерелом існування людини. Разом з тим, необхідно забезпечити формування оновлених наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів і наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення з урахуванням реальної структури споживання населення для встановлення прожиткового мінімуму з урахуванням Конвенції МОП № 117, а також обов’язкових платежів (податків, зборів та внесків).
Лише після забезпечення повноцінної реалізації нормативного методу встановлення прожиткового мінімуму в Україні можна переходити на використання нормативно-структурного методу, за умови, що складова продуктів харчування буде мінімізована до європейських видатків, а в перспективі – до можливого застосування опитувань домогосподарств щодо фактичних витрат для розрахунків інших соціальних виплат.
3. Встановлення єдиного прожиткового мінімуму, без його диференціації залежно від соціальних і демографічних груп населення (дітей різного віку, працездатного та непрацездатного населення) унеможливить врахування потреб кожної категорії населення. Прожитковий мінімум необхідно визначати залежно від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи особи. Такий поділ зумовлений особливостями людського організму, у його потребах в залежності від віку та фізичних можливостей.

5. Підпункт 2 пункту 16 Розділу І проекту Закону (зміни до статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум») виключити.

Обґрунтування
Пропозиції щодо скасування застосування прожиткового мінімуму як основи для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм, а також для встановлення розмірів соціальних допомог у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування, стипендій звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод, які гарантовані Конституцією України, оскільки соціальні виплати та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Щодо мінімального розміру допомоги по безробіттю, то вона є єдиним джерелом існування для третини зареєстрованих безробітних..
Відповідно до статті 5 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципом забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування.
Щодо мінімального розміру пенсії за віком, то, відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», він встановлюється при наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Крім того, відмова від соціального виміру стипендіального забезпечення в нинішніх умовах стрімкого зниження рівня життя створить додатковий відтік за кордон не тільки трудових, а й освітніх мігрантів.

6. Підпункт 3 пункту 16 Розділу І проекту Закону (виключення статті 3 Закону України «Про прожитковий мінімум») виключити.

Обґрунтування
Категорично не підтримуються пропозиції про скасування норми щодо принципів формування наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, оскільки ці принципи важливі для визначення базових потреб людини та забезпечення гарантій її прав на достатній рівень життя.
В багатьох країнах на практиці застосовується метод, який полягає у встановленні вартісної величини прожиткового мінімуму через мінімальний споживчий кошик, та кожна держава має свої особливості формування мінімального споживчого кошика. Тому, прожитковий мінімум необхідно визначати залежно від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи особи. Такий поділ зумовлений особливостями людського організму, його потребами в залежності від віку та фізичних можливостей.
Слід зазначити, що наразі при розрахунку прожиткового мінімуму не враховуються витрати на придбання/оренду житла, медичне обслуговування, освіту, чим порушується Конвенція МОП № 117 (п. 2 ст. 5) про основні цілі та норми соціальної політики, що ратифікована Україною 16.09.2015 року.
7. Підпункт 4 пункту 16 Розділу І проекту Закону (зміни до статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум») викласти в такій редакції:
«4) статтю 4 доповнити абзацом наступного змісту:
«Якщо фактичний розмір прожиткового мінімуму протягом трьох місяців перевищує більш ніж на 5 відсотків розмір затвердженого прожиткового мінімуму, Кабінет Міністрів України на основі моніторингу виконання Державного бюджету України подає законодавчі пропозиції щодо підвищення розміру прожиткового мінімуму.»

Обґрунтування
1. Скасування норми щодо встановлення розміру прожиткового мінімуму після проведення науково-громадської експертизи усуває сторони соціального діалогу та громадянське суспільство від участі у формуванні соціальної політики, що суперечить ст. 421 Угоди про асоціацію України з ЄС щодо залучення всіх заінтересованих сторін, зокрема соціальних партнерів та організацій громадянського суспільства, у контексті впровадження реформ в Україні.
2. Не підтримується норма щодо встановлення прожиткового мінімуму у відсотковому співвідношенні до середньомісячної заробітної плати в Україні за рік, що передує року формування Державного бюджету України на наступний рік, з урахуванням прогнозного рівня інфляції поточного року, оскільки прожитковий мінімум повинен формуватися на основі потреб людини, а не ресурсів держави. Прив’язка до середньої заробітної плати може призвести до гальмування росту заробітних плат, а відтак і зниження купівельної спроможності громадян.
Середня заробітна плата по Україні у 2020 році становила 11 591 грн, а прогнозний рівень інфляції 2021 року складає 7,3%. Виходячи зі ст. 4 законопроекту, прожитковий мінімум у 2022 році має складати 5099 грн (11 591х7,3%х41%). Слід зазначити, що розмір фактичного прожиткового мінімуму для працездатних осіб з урахуванням суми обов’язкових платежів за розрахунками Мінсоцполітики у квітні 2021 року складав 5492 грн. А з урахуванням інфляції поточного року, витрат на освіту, охорону здоров’я та житло (відповідно до Конвенції МОП № 117 про основні цілі та норми соціальної політики) за розрахунками профспілок прожитковий мінімум для працездатних осіб згідно діючого законодавства з 1 січня 2022 року має становити 6514 грн.
Тобто, проектом пропонується знизити розмір основного державного соціального стандарту майже на чверть.

8. Підпункт 5 пункту 16 Розділу І проекту Закону (зміни до статті 5 Закону України «Про прожитковий мінімум») виключити.

Обґрунтування
1. Враховуючи високий рівень тінізації доходів громадян, застосування методу визначення розміру фактичного прожиткового мінімуму шляхом опитування домогосподарств щодо фактичних витрат не сприятиме отриманню достовірної інформації щодо фактичних витрат домогосподарств, наслідком чого буде занижений розмір фактичного прожиткового мінімуму. Крім того, визначення домогосподарства не відповідає Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення», в якому не передбачається обов’язку декларувати склад домогосподарства.
Крім того, витрати домогосподарств залежать від доходів його членів – чим нижчий дохід, тим менші витрати, і навпаки. Людина може витрачати лише те, що має, а держава має забезпечити мінімальний рівень доходу, на який вона та її сім’я може прожити.
2. Запровадження оподаткування домогосподарств порушує вимоги п. 7.3 ст. 7 Податкового кодексу України, у якому зазначено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
3. Вилучення норми щодо надання інформації про щомісячний фактичний розмір прожиткового мінімуму сторонам соціального діалогу на національному рівні – всеукраїнським об’єднанням професійних спілок та всеукраїнським об’єднанням організацій роботодавців суперечить зобов’язанням за Генеральною угодою на 2019-2021 роки, укладеною між всеукраїнськими об’єднаннями професійних спілок, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців та Кабінетом Міністрів України. Положення Угоди діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін
.
9. Підпункт 1 пункту 21 Розділу І проекту Закону (зміни до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії») виключити.

Обґрунтування
Скасування визначення державних соціальних гарантій як таких, що забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, є порушенням норм Конституції України щодо права людини на достатній рівень життя.

10. Пункт 41 Розділу І (зміни до Закону України «Про державну службу») проекту Закону виключити.

Обґрунтування
Запропоновані зміни загрожують зниженням мінімальних галузевих гарантій в оплаті праці державних службовців (мінімального розміру посадового окладу), а відтак зниженням рівня заробітної плати державних службовців.

11. Пункт 44 Розділу І (зміни до Закону України «Про освіту») проекту Закону виключити.

Обґрунтування
Неприпустимим є запропоноване зниження розміру посадового окладу педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії з трьох мінімальних заробітних плат до чотирьох розмірів мінімального розміру посадового окладу (зміни до ст. 61 Закону України «Про освіту»), що порушує норми ст. 22 Конституції України щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх реалізації.

12. Пункт 3 Розділу ІI «Прикінцеві та перехідні положення» проекту Закону виключити.

Обґрунтування
1. Застосування показника прожиткового мінімуму у відсотковому співвідношенні для системи обрахунку пенсій протирічить частині 3 статті 46 Конституції України згідно якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється при наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Крім того, розрахований за запропонованою методикою розмір мінімальної пенсії буде нижчим ніж у 2018-2020 роках.
2. Продовження застосовування практики управління «в ручному режимі» соціальними виплатами на основі показника «рівень забезпечення прожиткового мінімуму» нівелює значення прожиткового мінімуму як базового соціального стандарту, суперечить законодавству, протиправно обмежує рівень соціальної допомоги.

13. Пункт 5 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» виключити.

Обґрунтування
Запропонована норма щодо незастосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат суперечить статтям 6, 7, 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» в частині втручання у формування змісту колективного договору, угоди та порушує принципи автономності Сторін колективних переговорів, добровільності і невтручання, в тому числі держави, в переговорний процес, що суперечить Конвенціям МОП №№ 98, 154.
14. Підпункт 1 пункту 6 Розділу ІI «Прикінцеві та перехідні положення» проекту Закону доповнити новим абзацом такого змісту:
«створити Міжвідомчу робочу групу (з обов’язковим представництвом сторін соціального діалогу, громадськості та науковців) з напрацювання законодавчих пропозицій щодо запровадження системи оподаткування доходів домогосподарства в частині, що перевищує розмір прожиткового мінімуму усіх членів домогосподарства».
Відповідно, абзац 3 підпункту 2 пункту 6 Розділу ІI «Прикінцеві та перехідні положення» проекту Закону виключити.

15. Абзац 2 підпункту 2 пункту 6 Розділу ІI «Прикінцеві та перехідні положення» проекту Закону викласти в такій редакції:
«встановлення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на рівні фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (без урахування суми обов’язкових платежів);»

Обґрунтування

Відновлення державної соціальної гарантії – неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на рівні фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб для всіх громадян, незалежно від розмірів їх доходів (як це визначено законами України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та «Про прожитковий мінімум») стало б реальним кроком до реалізації конституційного права українських громадян на достатній рівень життя. Адже сьогодні законодавчо встановлений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 грн) занижено в 2,4 рази від його фактичного розміру (4948 грн).